Помогите перевести "Grandpa, why do you always look so sad when you look at that big gold ring with snakes on?" my little grandson Mark asked me today. I cant tell him now. The story is sad. But I am old, my time is coming. When Mark is eleven, he will get the ring and this letter. Then he will understand. I was born in Rome in AD 41 and, to me, it was the best place in the world. But when I was fifteen, my family moved to Britain - a dangerous island, full of wild Celts. We lived near Cambridge in a small house. Not far from our house there was a big wall. Roman territory ended there. The wall was very long. A Celtic tribe, the Iceni, lived behind it. They were not enemies, but they were not friends either. One day I was sitting next to the wall, when a stone landed at my feet. "Roman pig! Get out of our land!" a voice shouted. I looked up and saw a girl standing on the wall. Suddenly she slipped and fell right off. She didnt move. I thought she was dead. But she opened her eyes and smiled. "Nothing can happen to me," she said. "I am wearing my fathers ring." She showed me a big gold ring on her finger. "Who is your father?" I asked. "He is a Druid!" I was really scared then. My granddad told me about Druids. He was with Julius Caesar when the Romans first came to the British Isles. My granddad never forgot the tall, angry men with long white hair and long white clothes "They cursed us! Caesar had so much trouble with them that he soon went back to Rome!" the old man always said. The girl read my mind. "Dont be stupid," she said. "Druids are our doctors, teachers and leaders. They learn their magic from plants. By the way, I am Helori. Whats your name?" We became friends and met near the wall or in the forest. We had wonderful talks about everything in the world. I knew a few Celtic words, but Heloris Latin was better, so we spoke Latin. Helori told me about the trees, the birds and the animals in Britain and I told her about Rome and the great Roman roads and bridges. There was only one cloud on the horizon. Heloris mother was the sister of Boudicca, the queen of the Iceni tribe. Helori loved her aunt. "She is strong and clever and fair," Helori said. "She will always fight for our freedom." I didnt like it when Helori spoke about Romans and Celts, and the trouble between them. One day I knew why: I was in love with her; I wanted to marry her. When I told Helori about my feelings, she said, "I love you too. Lets get married." Three months later we had a secret wedding. We didnt tell our parents or our friends. But our happiness was short. I was in the army, and our legion had to move to the north. When I was saying a last goodbye to Helori, she suddenly said, "Come back alive, Patrick. Come back for your son. I was far away in the north when I heard the terrible news. The Romans were starting a war with the Iceni. They were killing their men, women and children. "You must give us your money and your land," the Romans said to Queen Boudicca. Boudicca started a revolt. She burnt the Roman capital, Colchester, and killed all the Romans there. Then she burnt Londinium.The woman had no mercy, but I could understand her. Our legion rushed back (поспешил назад) to Colchester. When we were near the town, we saw that it was too late. Our families and friends were dead. There was only one thing we wanted to do — find Boudicca and her people and kill them all. Our legion left the next morning. I had to go too. I was a soldier. We found the Iceni not far from Londinium. There was a terrible battle. Romans and Celts were dying around me, but I wasnt looking around. I was fighting for my mother, for my father and for my five little sisters. Suddenly I saw Helori. She was under a big oak tree. An old Druid was standing next to her. Roman arrows were flying around him, but he didnt notice them. He had something in his arms. I ran towards them. Helori was bleeding, but she smiled when she saw me. "Why didnt your fathers ring protect you?" I shouted. "I dont need it any more," she said, and I saw tears in her eyes. "My life is in the life of the Iceni. Our tribe will die together. We cannot change that! But there is hope — our son. He is half Roman and half Celt. Take care of him! Goodbye my love!" And she died. Suddenly the Druid spoke. "I dont like you, young Roman. But I cant hate you. You are the father of my grandson. My daughter loved you. Here is your son. Be a good father to him. Take the ring too. The magic of the Druids will protect you." He gave me my son. Then he took the ring off his finger and put it into my hand. "Save your son," he said. And remember the Druids." I ran into the forest. My son was crying in my arms. When I turned round, I saw the Druid under the big oak tree. He was dead.

"Дідусю, чому ти завжди виглядаєш таким засмученим, коли ти дивишся на це велику золоту каблучку прикрашену зміями",- запитав мене сьогодні маленький внук Марк. Я не можу йому сказати це зараз. Історія сумна, але я старий і мій час приходить. Коли Марку буде одинадцять, він отримає цей лист і каблучку. Потім він зрозуміє.
Я народився в Римі в 41 році н.е. і для мене це було найкраще місце у цілому світі. Але коли мені було пятнадцять, моя сімя переїхала до Британії - небезпечний острів, повний диких Кельтів. Ми жили поряд з Кембріджом у маленькому будинку. Недалеко від нашого дому були великі стіни. Тут закінчувалась романська територія. Стіни були дуже довгі. Племя кельтів та іценів жили за нею. Вони не були ворогами, але і не друзями. 
Одного дня я сидів біля стін, коли камінь упав біля моїх ніг. "Романська свиня! Забирайся з моєї землі",-закричав голос. Я підняв погляд і побачив дівчину, яка стояла на стіні. Раптом вона послизнулась і відразу впала. Вона не рухалась. І я подумав що вона померла, але вона відкрила очі і посміхнулась.
"Нічого зі мною не трапиться",- сказала вона. " Я одягнула батькову каблучку". І вона показала мені цю велику золоту каблучку на своєму пальці. 
"Хто твій тато?",- запитав я.
"Він друїд!".
Тоді мені було дуже страшно. Мій дідусь розповідав мені про друїдів. Він був з Юлієм Цезарем, коли римляни вперше прийшли до Британії. Мій дідусь ніколи не забуде високого, злого чоловіка з білим довгим волоссям і у білому довгому одязі. "Вони проклинають нас! Цезар мав так багато неприємностей з ними, що скоро він повернувся до Риму",- завжди казав старий чоловік.
Дівчинка прочитала мої думки.
"Не будь дурнем",-сказала вона. "Друїди - наші лікарі, вчителі та лідери" Вони вивчають їхню магію з рослинами. Доречі, я Хлорі. А як звати тебе?".
Ми подружились і почали зустрічатись біля стін або в лісі. Ми мали прекрасні бесіди про все на світі. Я знав декілька кельських слів, але латинь Хелорі була кращою. Одже, ми спілкувались латинською. Хелорі розказала мені про дерева, птахів і тварин в Британії, а я розказав їй про Рим і великі римські дороги і мости. 
Була майже безхмарно. Мама Хелорі була сестрою Воудіка, королеви племені інків. Хелорі любила свою тітку. 
"Вона сильна, розумна і справедлива",- казала Хелорі. "Вона завжди буде боротись за нашу незалежність".
Я нелюбив, коли Хелорі говорила про римлян і кельтів і про неприємності між ними. Одного дня і я знав чому я закохався  неї і захотів одружитись на ній. Коли я сказав Хелорі про свої почуття, вона сказала:"Я також тебе кохаю. Давай одружимось".
Три місяці по тому ми таємно одружились. Ми не сказали нашим батькам і нашим друзям. Але наше щастя було не довгим. Я був в армії і наш легіон мав переміщатись на північ.
Тоді я сказав отсаннє "Бувай" Хелорі. Вона раптово відповіла:" Повертайся живим, Патрік. Повертайся заради нашого сина".
Я був далеко на півночі, коли почув жахливі новини. Римляни почали війну з іценами. Вони вбивали чоловіків, жінок і дітей. 
" Ми зобовязаний віддати нам гроші і твій будинок",- казали римляни до королеви Баудіка. Баудіка почала повстання. Вона спалила римську столицю, Колчестер і вбили там всіх римлян. Потім вони спалили Лондініум. Жінка не мала ні краплі мелосердності, але я можу її зрозуміти. Наш легіон кинувся назад до Колчестера. Коли ми були коло міста, ми побачили, що було запізно. Наша сімя і друзі були мертві.  І була лише одна річ, яку ми хотіли зробити - знайти королеву Баудіка та її людей і вбити всіх. Наш легіон повернувся наступного ранку.  Я мав йти також. Я був солдатом. 
Ми знайшли іценів неподалік від Лонділіума. Це був страшний бій. Римляни і кельти вмирали навколо мене, але я не дивився довкола. Я боровся за мою маму, за мого тата і за моїх пять менших сестер. Раптом я побачив Хелорі. Вона була під великим дубом і великий друїд  стояв біля неї.  Римські стріли летіли довкола нього, але він не помічав їх.  Він мав щось в руках.
Я побіг до них. У Хелорі була кровотеча, але вона посміхнулась, коли побачла мене. 
"Чому кільце твого тата не захищає вас?",- я закричав.
"Воно мені більше не треба",- сказала вона і я побачив сльози в її очах. "Моє життя в житті іценів. Наше племя загине разом. Ми не можемо цього змінити! Але є надія - наш син. Він наполовину Роман, а наполовину Кельт! Прощавай моє кохання!". І вона померла.
Раптом друїд сказав:"Ти мені не подобаєшся, молодий римлян, але я не можу тобі допомогти. Ти батько мого внука.  Моя дочка любила тебе. Ось ваш син. Будь хорошим батьком для нього. Також візьми каблучку. Магія друїдів захищатиме тебе". Він дав мені мого сина. Потім він зняв каблучку з його пальця і одягнув мені. "Бережи свого сина",- сказав він. "І памятай друїдів".
Я побіг в ліс. Син плакав в моїх руках. Коли я обернувся, Я побачив друїда під великим дубом. Він був мертвий.