Реферат, Культура и Мистецтво України 20 століття

Український народ має славу народу дуже музичного. Українська пісня,здобула cобі визнання в цілому світі. Подорож української капели, зхоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці булазагальним триумфом словянських хорів звичайно за українцями визнаваласяпершість. Українські селяни, співаючи без усякої науки, керуючисьвродженою музичністю, ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваютьсяна різні голоси і кожен веде свою партію. Український церковний спів є,мабуть, одним із країцих у світі зі своїми стародавніми розспівами йновішими композиціями майстрів церковного співу, славних композиторівкінця XVIII та початку XIX ст.Одним з видатних українських композиторів був Микола Лисенко.Беспосередні учні і послідовники Лисенка не виходили за межи тих,зрештою, провінціальних кордонів вокальної музики, в яких мимоволізамкнув українську музику Лисенко. Але українскі музики з цим обмеженнямочевидно не могли миритися. Коли безпосередні учні Лисенка ще містилисяв межах вокальної музики, то їхні сучасники, але учні інших чужиннихшкіл, виразно вважали потрібним ті межі вокальності переступити.Засвоїти українській музиці побіч вокальних осягнень такожінструменталізм, а разом із тим засвоїти побіч малих і великі форми, всіроди симфонічної та камерної музики — фортепіанові та оркестрові,— однимсловом, вивести українську музику на широку дорогу творчості у всіхгалузях української музичної продукції, стало головним завданнямсучасності.Вже сучасники учнів Лисенка, ті, що не в нього вчилися, зробили рішучийкрок у тому напрямі. Це були Яків Степовий (1883—1921) і П а в л оСениця (род. 1879). Степовий — родом із Харкова (справжнє прізвище —Якименко), вихованець придворної капели, до якої попав змалку, а потім —Петербурзької консерваторії, яку скінчив по класу теорії композиціїРимського-Корсакова. В своїй творчості Степовий теж головним чиномтримався вокальної музики малих форм із пануванням мінору. Такі його«Барвінки» — серія солових співів, дуетів і тріо в звичайному дляукраїнської музики мелодійному стилі, ліричного змісту. Наступний крок утворчості Степового — це збірник «Пісні настрою» на слова Олеся. Це,власне, продовження «Барвінків», але тут уже замість епіко-ліричноїпростоти приходять модуляція мелодійної лінії й досить вибагливі моментигармонії. Далі Степовий написав досить багато романсів і взагалісолоспівів на слова різних поетів. Але, не задовольняючись самоювокальною музикою, в якій він все ж повніше виявився, Степовий дав ужесерію фортепіанних творів камерного характеру, а саме невеличкі пєси,як „Ргеlude”, „Іmpromtu”, „Valse”, „Menuette” тощо. Правда, в цих речахчуються впливи то Чайковського, то Гріга, то різних модерністів, алеважливо, що Степовий не залишається чистим вокалістом, хоч із натури мавдо того нахил.