Написати казку з української мово про короля дієслів

Одного разу доДієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому,запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Святорідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йомузапропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша,найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!»

-    Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.

-   А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і неможна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?

-    Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.

-    А ось так, послухай речення: Галя квіти .... теплою водичкою.

-    Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.

-    Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.

-    Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?

-    Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.

-    Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.

-   Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беруна себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо,довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов такшвидко, як і прийшов.

О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.

Прикметниктим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку,щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царемпроголосили!» 

-    Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.

Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша!

-    Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.

-   Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок іпобіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника. 

Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.

Іось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто жнайважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать:«Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що такукашу заварив.

Мабуть і зараз би вони сперечались, якби нечарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коніТексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, якийгарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити.Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка діявідбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якбине було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про когоговориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б нашемовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чизгодні ви, друзі, зі мною?»

-    І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.

-   А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугуватиІменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою требакористуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова.

З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.