Твир на тему зимове надвечиря

Одного холодного зимового надвечіря за вікнами кружляля заметіль. А я і бабуся по татовій лінії сиділи біля домашнього вогнища. У каміні потріскували дрова та мерехтіло полумя. Нелегке життя пропливло перед очима бабусі і вона почала свою розповідь…
Серед мальовничої природи на Сянщині розкинулось невелике село. Там у заможній селянській сімї народилась перша дитина, потім друга… Пятеро сестричок зростали в дружній та працьовитій родині. Найстарша Аня уже ходила до школи.
Війна стороною обійшла невелике село. Найсумніший час почався після війни. Владний розчерк пера вирішив переселити народи і поламав не одну людську долю. Мов худобу, садовили і дітей, і дорослих у товарні вагони. Поїзди везли усіх у невідомий далекий край. Тривожно перестукувались колеса. Хвороби, голод та холод обірвали життя не одному переселенцеві в тій жахливій дорозі.
На одній зі станцій потяг зупинився на запасній колії. Мати вибігла, щоб обміняти дещо на продукти для дітей. Без попередження вагони рушили. Побачила те мама, схопила той шматок хліба і побігла наздоганяти. Та де там. Потяг набирав швидкість…
Два дні наздоганяла мама своїх дітей. Спасибі, знайшлися добрі люди. Допомогли. Не дали пропасти дітям без матері. Зустріч своєю радістю затьмарила ту невідомість, що чекала усіх попереду… Бабуся Аня на той час була школяркою, а найменшій дитині у сімї виповнилося лише два роки.
Раптом у двері хтось постукав. Бабуся зупинила свою розповідь, витерла скупу сльозу…Зараз бабусі вісімдесят років. Це тільки одна історія з її довгого нелегкого життя.