Твір на тему "Козак журби не має, з біди не заплаче" або "Продовжіть історію Павлуся і його сестри" на 12-15 речень(за твором А.Чайковського "За сестрою")

Прочитано  останнi  рядки  оповiдання  Володимира   Винниченка   Федько-
халамидник, в якому автор розповiв про двох хлопчикiв Федька i Толю. Про
Федька ми дiзнаємось з перших же рядкiв розповiдi: розбишака, наче
бiс який сидiв у хлопцевi, босявка, сибiряка, пробий голова,  вiд  якого
немає спокою всiй  околицi.  Герой  твору  постає  неабияким
бешкетником: то навмисне руйнує пiсковi хатки  захоплених  грою  в
будiвництво  друзiв,  то   вiдбирає   у   них   паперового   змiя,
виливає передбачливо зiбрану  дощову  воду.  Скарг  на  Федька  не
злiчити. Виходить, що Федька заслужено прозвали халамидником? Але чому ж
серед товаришiв хлопець був лiдером, чому вони не зводили з ним рахункiв
за кривди та знущання? Федька друзi  не  боялися,  а  дуже  любили.  Усi
хлопцi тягнулися до нього, дорожили дружбою з ним.  Товаришi  знали,  що
вiн був добрий, часом тiльки дражнився, пустував по-дитячому, умiв  щось
цiкаве вигадувати, цiнували його за вiрнiсть у дружбi, бо  вмiв  берегти
таємницi.
Коли за витiвки ремiнь батька виховує Федька,  вiн  терпляче,  без
слiз терпить покарання, поводиться надзвичайно гiдно: Якби  вiн  схотiв,
то мiг би вiдбрехатися, але Федько брехати не любить.  Не  любить  також
Федько товаришiв видавати. Батько й сам поважає сина за чеснiсть i
вiдвертiсть.
Та найбiльше позитивнi риси хлопчини виявляються у порiвняннi  з  Толею.
На противагу Федьковi, вiн  був  нiжною,  делiкатною,  смирною  дитиною,
чемненьким та чепурненьким. Толя час вiд часу сам  напрошується  у
Федькове товариство. Пiсля  ризикованих  розваг  повертався  вiн  додому
задрипаний, подраний, з розбитим носом, за що Федька  знову  кладуть  на
стiлець i луплять. Тихий Толя настiльки переповнюється  заздрощами
до  Федькового  авторитету  лiдера,  що  шукає  способу  принизити
ватажка пiдлiткiв i скинути його з трону. Найбiльше схвилювала розповiдь
про  перехiд  Федьком  весняноï  рiки.  Коли   халамидник   подолав
небезпечний шлях аж у два боки, Толик  вiдчув  себе  прикро  враженим  i
вирiшив зробити те саме. I що ж? Федько i тут пожалiв свого заздрiсника:
коли панич на крижинi розгубився i почав плакати, хлопець  кинувся  його
рятувати. Опинившись  через  це  у  крижанiй  водi,  Федько  ледь  живий
вибрався на берег, де вислухав немало  погроз  i  заробив  стусанiв  вiд
матерi. Проте i тут не забув захистити Толю, який за звичкою, склав  усю
вину за свiй зухвалий вчинок на  Федька.  Тепер  уже  халамидник  робить
останнiй у життi благородний вибiр:  вiн  заявляє,  що  сам  пхнув
Толика  на  крижину,  i  тим  допомагає  паничевi  уникнути  гнiву
батькiв.  Федько  помирає,  бо  його   вдома   не   рятували   вiд
переохолодження, а били вже як слiд.
А розбещений егоïст без тiнi сумнiву у власних дiях  обмовив  свого
рятiвника, потiм спостерiгав  з  вiкна  його  похорон,  бо  було  цiкаво
дивитися, як будуть ховати Федька-халамидника, далi весело  перекрутивсь
на однiй нозi, i тут вчинивши пiдлiсть, бо пташину, згiдно iз  закладом,
Федько пообiцяв Толику тiльки в тому разi, коли не  зумiє  перейти
рiчку. Так чистенька, нiжна, з щiчками, як  проскура,  зiпсована  дитина
нiде не упускає свого.
Читаючи   оповiдання,   вiдчуваєш,   як   автор   любить    людей,
вболiває за них, переживає разом з  ними  ïхню  нелегку
долю,  спiвчуває.  Цей  твiр  про  добраi  зло,  про   поряднiсть,
чеснiсть, про те якою має бути людина.