Твір на тему: Чому плаче берізка весною?

Серед густого високого сосняку росла тендітна берізка. Як вона сюдипотрапила знав хіба старий дятел, бо він знав усе. Інші тількиздогадувались: можливо вітер заніс сюди зернятко, а може то птахи,несучи на своє нове гніздо гілку в дзьобі, привітались із сусідами підчас польоту. Як би там не було, а виросла вона саме тут серед міцнихтовстокорих сосен. Ті, можливо, із благородства, помітивши що вона такамаленька, тонкокора і тендітна – розступились, даючи найбільше світламолодій сестриці, тому навколо берізки була невеличка галявина. Всі влісі полюбили берізку, за її незвичайні білокорі гілки. Навіть галасливісороки злітались сюди посперечатись у кого з них біліші боки і комубільш пасує посидіти на цих білесеньких вітах. Сосни затуляли її відхолодних злих зимових вітрів і вона зростала красунею. Будь хтомандруючи лісом не міг не замилуватись помітивши її.  Ні в кого непіднімалась рука образити красуню.

В той день було сонячно, люті сніжні місяці уже минули і до лісузавітала весна. Сніг потемнів просів і в деяких місцях уже грілись насонці темні лисини землі, вкритої прілим листом.  Берізка мружиласьпроти сонця, підставляючи лагідному промінню свої ніжні віти. Вона дужелюбила весну: гамірливу, веселу, радісну, що приходила на зміну зимовійтиші.  Заслуховувалась гомоном дрібного птаства, дзижчанням  пробудженихтеплом комах берізка привітно махала білими гілками першим  ключамгусей, що повертались із вирію. Вони пролітали зовсім низько і голоснокричали над лісом. Все наповнювалось новими невідомими веснянимипахощами.

Несподівано, десь із глибини лісу, до берізки долинули звуки кроків помокрому розлізлому снігу і тріск гілок. Лісом ішла Недобра людина.  Чомусаме недобра? Від неї навкруги розходилось недобро . Уся її одежа,постава і погляд виділяли недобро. Сірий плащ, застебнутий під саму шию,сіра плетена шапка натягнена на самі очі, чорні гумові чоботи, жовтезагострене обличчя, тонкі губи, маленькі злі очі з колючим поглядом. Всесвідчило в цій людині вмерла любов. Вона йшла по лісі і щось постійнобубоніла собі під ніс. Недобра людина не любила весни, не любила нічогокрасивого живого, та й нічого на світі вона не любила. Тримаючи в рукахпалицю, вона іноді зупинялась і з люттю збивала сухі сучки із молодихсосен. Навіть гамірливі птахи притихли на вершечках взрівши Недобрулюдину.

- Яка паршива ця погода. Ненавиджу цей мокрий сніг. Ніде немає порядку!Гілки чіпляються за плащ. Сосни ростуть не рядами. Не має порядку ніде. Аце ще, що за деревина? Всі сірі, а вона біла! Що краща за всіх?
Недобра людина підійшла до берізки і кілька разів труснула, намагаючись зігнути красуню. Потім вдарила палицею по корі.
- Куди дивляться лісники, чому не зрубають? Ну немає в нас ніде порядку! Навіть в лісі не можна відпочити.

Недобра людина набрала в жменю мокрої землі й заходилась вимазуватибілий стовбур. Потім підстрибнула, вхопила кілька ніжних гілок, зізлістю відломила і кинула на сніг. Із ранок потік сік. Недобра людинаспробувала сік на смак.
- Гіркий, тьху! Не ма порядку! – Хляпаючи по розкислому снігу своїми здоровенними чобітьми Недобра людина пішла собі далі.

А берізка заплакала. І плакала вона не так від болю, хоча поламанігілки дуже боліли, як від образи. Для чого, для чого було тій людині таквчиняти з нею? Тільки тому що в неї білі гілки? Нащо було ламати, хіба жвона заважала їй пройти, чи не було інших сухих гілок? Але ніхто не чувплачу берізки. Та якби Недобра людина і почула берізку, то не змогла бвідповісти, бо й сама не знала для чого вона це зробила - просто вонабула недобра.

Сльози текли, капотіли із зламаних гілок на посірілий сніг і сльози тібули дійсно гіркі. Берізці було гірко, вона не розуміла, як можна втакий весняний погожий день робити зло. Її сльози нестримно капотіливимиваючи в талому снігу ямки.
І тут, там під прілим листом, куди збігали берізчині сльози щосьзаворушилось. Злежаний лист піднявся і звідти визирнули тендітні біліголівки. За кілька хвилин поляна навколо берізки вкрилася чарівнимибілими пахучими квітами. Їх голівки на тонесеньких шийках дзеленчали,ніби дзвоники.

-   Чому так гірко, навколо ж весна? Не плач красуне, ми виросли ізтвоїх сліз, щоб звеселити тебе. Щоб першими привітати з весною. Відтеперкожна людина навіть недобра побачивши нас посміхнеться і в неї на душірозтане, отой злий, холодний камінь.

  Вся галявинка знову наповнилась весною. Берізка посміхнулась, їй ужене боліли свіжі рани і вона щедро поливала квіти своїм, уже солодкимсоком.