Твір на тему Я вірю в твоє майбутнє Уураїно.

Україно моя барвінкова,переконаний твердо у тім,що мені усміхнулася доляНародитись під небом твоїм”.Україна... Щедра земля під високим волошковим небом, осяяна проміннямвічного сонця. Задумливі степи з своїм високим різнотрав’ям, широкі полязолотої пшениці, що грають хвилями, поле справжні моря. Густі прадавніліси, гірські вершини, які здіймаються високо в небо, сині плеса озер,що манять своєю прохолодою, ріки – швидкоплинні, гірські, бурхливі, абоповноводні. Могутні. Глибокі. Калина край вікна, яка чарує білим цвітомнавесні та сяє червоним намистом, восени, похилена верба, прекрасна усвоїй зажурі, маленькі хати, що немов хустини біліють поміж зеленимисадками. А квіти... яких тільки квітів не родить українська земля?! Ічорнобривці, голубі, наче дівочі очі, волошки, ніжні незабудки, гордітроянди, сором’язливі лілії, червоні як жар маки, айстри, півонії,півники... У всю цю красу можна побачити біля кожної української хати.А які гарні величні українські міста. З широкими вулицями, веселимибудівлями, парками, скверами, фонтанами.Це – моя Батьківщина, це – моя земля, моя Україна.Який я щасливий. Що живу в Україні, що я українець, що моя землянайкраща в світі.“Мені над все більш нічого не треба.Домівка матусі, волошки в житах,Вишневий світанок, полив’яне небоІ сиза роса на траві при шляхах...”Україна... в одному цьому слові і для нас і навіть для чужинців бринитьмузика смутку і жалю...Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю інайменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради,довгої вікової героїчної боротьби за волю. Шлях України позначенийвисокими степовими могилами, руїнами та прекрасними місцями.Найбільшою моєю гордістю є український народ. Працьовитий, гордий,волелюбний, добрий, милосердний. Скільки йому прийшлось вистраждати,скільки переживати! Які випробування випали на твою долю, мій народе,які поневіряння і звитяги були на твоєму шляху.Гортаю сторінки історії рідного краю і в уяві бачу спалені села,порубаних козаків і довгий гарний шлях на чужину. Женуть тим шляхомзмучених нещасних українських бранців: дівчат, хлопців, молодих жінок. Зпрекрасних очей течуть сльози, погляд знову і знову повертає назад, вУкраїну, у те найрідніше село, де залишилися їхні батьки, матері,кохані. Білі руки здіймаються до неба в німому благанні, - “Боже,поможи! Поможи повернутися на Україну!” І вірять, вірять, що припливутьдо чужих земель козацькі чайки, що розірвуться кайдани і повернутьсябратці на Батьківщину. Колись це буде, хоч би раз побачити рідну землю,а ні, то хоч випасти росою на рідну траву, прорости мальвою там на своїйвже далекій, але рідній землі.