Твир характеристики твору климко
У оповіданні "Климко" Григора Тютюнника відтворена гра долі хлопчака.Доля на те і доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт,страшний і неочікуваний, під назвою війна. Маленька людина потрапляє увир подій - смерті та мук. Він захоплює її, захлестує невеликий, алезатишний човен існування. Ще раніше Климко втратив батьків, але не бувсамотнім: дядько, шкільні друзі, сусіди - усі опікувались ним. І віндопомагав дядькові, був надійним товаришем, більше слухав, аніж говорив,але до нього тягнулись інші діти. Мріяв носити такого ж картуза змолоточками і вриватися у ніч на потязі, як дядько. Нетерпляче чекав,коли той повернеться увечері з гостинцем. Нехай не таке багате, але все жміцне щастя, - та сильна хвиля збила його, зімяла, здавила жужмом.
Це не було стрімко. Здавалось, сам час зупинився і тиша дзвенить у вухах.
Климко, який завжди жив тільки на станції, спершу бачить зміни тільки утому, що оточує його. Дзвінка, незносима тиша, похмурі, стурбованіобличчя. Вагони потягів навантажені важкою бойовою технікою. Незвично істрашно. І ще настрій природи. Здається, він змінився. Матінка, вонатихо плаче осінніми дощами, схлипує холодним пронизливим вітром.
Темні, сліпі події чергуються із спалахами випадків - аварій, боїв,знищень. Як чорний кадр серед сіро-жовтої засвіченої фотоплівки - аваріяпаровозу, на якому їхав дядько.
Смерть єдиної рідної людини,знищення окупантами житла - одного цього вже вистачить для того, щоблюдина, позбавлена підтримки, любові, місця, зламалась. А дитина? Чиможе вона витримати всі ці випробування?
Але Климко виявляєтьсясильнішим за війну, за цю винищувальну машину. Хлопець, який вже ні відчого не залежить, виявляє самостійність, винахідливість і - щонайголовніше - наполегливість. Він вперто намагається вижити, впертокрокує вперед по тернистих шляхах свого розірваного дитинства. Знаходитьсвоїх шкільних друзів та улюблену вчительку. Діти захищають її, нехай удитячий спосіб, від дорослих: війна, як кожна екстремальна ситуація,зриває маски, - хтось втратив совість і намагається нажитися на чужомунещасті. Інших спільне горе єднає, допомагає бути витривалішими. Іхлопцям майже вдається відновити затишок задля маленької дівчинки -Оленьки, вони єдині у своєму бажанні добра і щастя.
Але війнане зупиняється, нема чого їсти - і щоб хоч якось про-і жити, а кращесказати, пережити, Климко, почувши, що у Словянську багато солі,вирушає туди.
Ледве ступаючи замерзлими босими ногами поосінній дорозі, маючи з їжі лише червиві сухарі, - на дружину аптекарянавіть горе війни не вплинуло, - майже втрачаючи свідомість від голоду,Климко вирушає назустріч війні і далекому місту. Його долоні відкриті,він показує їх зустрічному солдатові: "Не потрібно мене боятись, я немаю зброї". Так, він відмовився від пропозиції Зульфата взяти кинджал,адже йому потрібна була лише сіль, щоб вижити.
Климко досягаємети. Селища, які проходить хлопчик, окуповані, в них панує інша,встановлена загарбниками, влада. Співвітчизники j стали поліцаями ічинять свавілля. Хлопець не може залишатись стороннім спостерігачем,тому намагається хоч якось, за своїми силами, І допомагати. Віддає грошінужденній жінці. І світ стає привітним: він j знайомиться з земляком,чобітником-інвалідом, який втратив ноги, ] працюючи у шахті, з дівчиною,яка прямує до матері - і рятує її від окупантів. Доля не моглазалишатись байдужою. Добрих людей, виходить, немало: тітка Марина берехлопця з собою, щоб дати солі.
Ще одне випробування, ще однаперешкода на шляху людей - хвороби. Климко опиняється між життям тасмертю. Селянка приносить молоко, пропонує залишитись за сина. Климковдячний - через силу - допомагає, він міг залишитись і отримати сімю,але відчуває відповідальність: думає про інших, відчуваючи серцем, щойого друзі дуже непокояться.
Хтозна, чи вистачило б силиповернутися пішки, та на ногах було взуття, подароване земляком, вдорогу - молоко, таке потрібне дитині, і найголовніше - сіль - та, щокоштовна, як золото. Ще й тітка Марина домовилась із залізничниками. Нетак, як з дядьком: у темному вагоні повертається додому герой. Та ще разпізнавши невиправдану жорстокість фашистів - бити беззахисних ісміятися, змушений знову йти пішки...
...І ось вже рідна станція. Тиха сумна осінь навкруги. Остання спроба когось врятувати, комусь допомогти...
Вбитий війною, Климко вистояв і залишився людиною, встиг статисправжнім дорослим чоловіком, що піклується про інших, відповідальним,самостійним, витривалим, міцним, як скеля. Він багато встиг за своєкоротке життя, встиг зрозуміти і довести, що за будь-яких обставин потрібно залишатись людиною і цим переміг війну.
