Твір опис про церкву....пожалуста))))
Харків... Моє рідне місто. Я тут народилася, тут минуло моє дитинство,тут я вперше пішла до школи, із цим містом я повязую своє подальшежиття. У Харкові дуже багато цікавого — це й оперний театр, зоопарк,художній музей, канатна дорога. Але не про них моя розповідь. Центрміста, як на мене, запамятовується передусім храмами — їх тут дужебагато. У самому серці Харкова аж три церкви на честь Божої Матері —Успіння, Покровський чоловічий монастир, Благовіщення. Кварталом нижчестоїть церква на честь Святої Трійці.
Найдавнішим храмом Харкова є церква Успіння Божої Матері. Упершев писемних джерелах про неї згадується 1658 року, а побудована вонабула роком раніше. Це був спочатку деревяний храм. Тут навіть ікон надереві не було, використовували паперові, не вистачало книг длябогослужіння. Парафіяни писали прохання до царя Олексія Михайловича продопомогу храму. І той неодноразово виділяв кошти для храму, надсилавкниги для богослужіння й ікони.
Згодом деревяну церкву замінили на камяну. Новий храм побудували у вигляді хреста, він мав пять маківок.
1733 року церква постраждала від пожежі. Довелося її занововідбудовувати. Храм будувався на пожертви містян. Збереглися навітьімена найактивніших збирачів пожертв. Майже 50 років йшла відбудова.Іконостас у тому храмі було виконано з липового дерева. Вважають, щоескіз для нього зробив сам Бартоломео Франческо Растреллі.
На початку XIX століття було вирішено побудувати поряд із храмомдзвіницю, висота якої (89,5 м) була більшою за висоту дзвіниці ІванаВеликого у Москві (81 м). На дзвіниці встановили годинник, замінилидзвін. Новий важив понад 16 тонн.
XX століття стало часом змін у долі храму. 1924 року на дзвіницібуло встановлено антену першої української радіостанції, а щобцерковний дзвін не заважав, церкву закрили. Коментарі, як кажуть,зайві...
У 1920-ті роки з храму було винесено всі церковні цінності,іконостас (той самий, за ескізом Растреллі!) розібрано й перевезено насклад Харківського художнього музею, де він і згорів під час ВеликоїВітчизняної війни. Дзвони також зняли з дзвіниці. У післявоєнний час усоборі працювали швейний і галтувальний цехи.
А в 1970—1980-ті роки було вирішено провести реставрацію собору зметою повернення йому первісного вигляду. І харківяни пішли вже доБудинку каменої та органної музики, відкритому тут.
За десять років у храмі таки було відновлено богослужіння, ісьогодні тут почергово проходять церковні богослужіння і концертиорганної музики.
Йдучи вулицями рідного міста, я часто думаю про те, що будинкидуже схожі на людей. У них своє життя, своя історія, своя доля. Скількивсього вони "побачили" на своєму віку! Мені іноді здається, що вони"дивляться" на нас із докором: ми все кудись поспішаємо, боїмося невстигнути... А чи варто так жити? Хто знайде відповідь на це питання?
