Що означає прислівя "До свого роду хоч і через воду"

ВпівДнями з сестрою розговорилися й вона розказала історію знайомих: немаєнічого страшнішого, ніж коли через хату чи клапоть землі розриваютьсязв’язки, брати й сестри втрачають один одного, навіть не вітаються...
Язнаю такі приклади, вони, на жаль, непоодинокі. Двоє братів із моїхдалеких прия­телів не розмовляли через дідівсь­ку хату 20 років. Витільки уявіть собі – цілих два десятки! Двадцять весен, літ і зим, які не проживеш заново!
Хтось скаже – та що вони втратили? Що втратили?Безмірно, безмежно, незрівнянно багато! Хіба можна перерахувати те, щовони пропустили за два десятки літ? Брати втратили щемливі звістки пронародження нового сонечка, кожен у своїй родині. Вони втратили веселі йгаласливі святкування днів народжень, коли вся родина, втомленачаркою-другою та доброю гостиною, сидить за столом і згадує сімейнібайки – в такі хвилини і молодь замовкає, захоплено слухаючи старших.Вони не мали веселих коляд та великодніх змагань за кращу випічку – іколи в одній родині пасочки порепали, господиня з другої щиро віддаєсвою найвдалішу братовій, щоб теж мала радість… Вони загубили підтримку внедобру днину, пораду в складній ситуа­ції, виручку, а найголовніше –братське щире порозуміння за будь-яких обставин. І навіть над могиламирідних, яких проводжали в останню путь, не могли підтримати один одного,щиро пошкодувати за втратою, бо треба думати, як би на поминках несісти поряд…  
Таке буває не лише через май­но. Родини втрачаютьзв’яз­ки через банальні заздрощі, через «дурні голови» когось ізполовинки в сім’ї (коли людину повністю «відбиває» від її коріння),через наклепи, через,  через... Причин – мільйон, суть в однім – життяйде, як писала Ліна Костенко, і все без коректур, а при цьому всі мидружно забуваємо, що «єдиний, хто не  втомлюється, – час.  А  ми  живі, нам треба поспішати».  
Поспішати? Так! Бо 8 липня в Україні – Деньродини. Нове свято, якому всього два роки в українській історії, алетисячоліття в пам’яті нашої нації. Споконвіку ми були сильними завдякиродині, підтримці, витримці й порозумінню. То чи можна зараз черезчерепки й каміння їх втрачати? Тому – поспішати, бодай привітати братів ісестер зі святом, приїхати до батьків, нагадати двоюрідним про себе йпросто побажати сонячного мирного неба. Бо хто знає, які коники завтравикине життя, і чи не доведеться нам шкодувати за тим, що втрачене?