Текс на 400 слів будьласка
Ця трагедія сталась одинадцятого квітня 1979 року. Сорок шостийкілометр траси Київ-Мінськ: Леонід Биков повертався з дачі на своїйбілій «Волзі»… Далі — тиша. Тридцять років минуло відтоді. Однак ім’яБикова не зникло в тиші забуття. Його пам’ятають, люблять, шанують.Биков прийшов у радянський кінематограф у найсприятливіший період —час «відлиги». Фільми, у яких знімався Леонід Биков у другій половиніп’ятдесятих років минулого століття, починаючи з першої головної ролі вкінострічці «МаксимПерепелиця», зажили надзвичайної популярності. Власне, усі картини, дезнімався Биков, і нині не зникли у вирі часу саме завдяки йогоакторській грі. Образи, ним створені, не застаріли, не стали нецікавими.Зрозумілим є секрет його популярності: сьогодні його герої так само, які раніше, приваблюють гуманізмом, щирими, живими й неповторнимихарактерами.Своєрідність Бикова особливо помітна, коли йдеться про йогокомедійний талант. Відмінність між комедіями з його участю та нинішнімиприголомшлива. Скажімо, пропонований «гумор» творять за допомогою масок,нещирості, награності. У другій половині 1950-х років талант природнихносіїв гумору цінувався на вагу золота. Тодішній європейський контексткомедійного жанру надзвичайно цікавий і різноманітний: фактично в кожнійкраїні був свій улюблений комік.Українці ж, для яких лихоліття аж надто затягнулося в історичномучасі, здавалося, мали б розучитися сміятися. На щастя, почуття гумору,здатність ударити лихом об землю, посміятись і над ворогами, і надсобою, лікувати душу жартами є вродженими рисами нашого народу. СловаЛеоніда Бикова про те, що душа народу усміхнена, навіть коли їй боляче,абсолютно відповідають дійсності.У Бикова не було потреби вдягати маску, його обличчя надзвичайновиразне й легко запам’ятовувалося. У різноманітних ситуаціях фільмів вінзалишався самим собою і водночас був іншим — персонажем стрічки. Іоскільки це було цікаво й захоплююче, виникав магнетизм, приворожливасила, природу якої навіть важко пояснити. Леонід Биков ніколи неповторювався — не хотів обмежувати себе якимсь амплуа.Він мав надзвичайний талант — жити життям своїх персонажів. Биковвіддавав фільмам усього себе. Навіть події з життя, імена близьких йомулюдей гармонійно вплітались у сюжетну канву його творів.…У його товаристві затишно, як буває затишно в аурі хорошої людини.Фільми митця хочеться дивитися знову й знову. Така собі терапія душі.Можна уявити, як добре почувалися поруч із Виковим ті, кому випало з нимпрацювати…Щороку одинадцятого квітня на могилі Леоніда Бикова на Байковомукладовищі з’являються квіти. їх приносять усі, для кого він творив своєнеповторне кіно, усі, хто вдячний йому за це. Він освітлював своїмталантом реальне життя й творив власний світ на екрані, тим самимвідкриваючи себе світові.400 слів За Л. Брюховецькою
