Оповідання: " Цікава зустріч з твариною(будь-якою)" Дякую!))

Я багато бачив різних тварин. Батьки, намагаючись хоч якось наблизитимене, міської дитини, до природи, ніколи не пропускали нагоди зводити взоопарк або заїхати в гірський заказник. Бачив я тигрів, левів, зубрів,мавп. Але завжди звірі перебували за огороджувальними ґратами, томусприймав я їх як у картинку в об’ємному телевізорі. Цікаво, але,звичайно ж, не страшно. Але один раз мені довелося зштовхнутися ізсьогоденням, живим вовком. І ніяких ґрат між нами не було. Стільки роківпройшло, а я пам’ятаю цей випадок так, начебто відбулося всі тількивчора.Трапилося це давно, коли мені тільки здійснилося сім років. У ту зимубатьки купили будинок у великій, але майже спустілому селі. Улітку мивсією родиною відправилися у свій новий будинок. Спочатку їхали напоїзді, потім від Рязані автобусом кілометрів сімдесят по широкій трасі,так ще й на возі по вузькій лісовій дорозі кілометрів двадцять. Однимсловом, справжня глухоманьБудинок виявився справжнім дерев’яним зрубом, зі справжньоюросійською піччю з лежанкою, чавунцями й рогачем. Одним словом, потрапивя в справжню казку. Так ще тато, користаючись із нагоди, розповідавмені й братові на ніч російські казки так міфи про лісовиків, потворболотних і інших лісових мешканцях. Пам’ятаю, що я навіть побоювався –а чи не заблукає до нас у город ведмідь. Ведмідь так і не заблукав, аот вовк подарувавВ один з жарких днів тато пішов на місцевий ставок із сусідом нариболовлю, мама прилягла відпочити з моїм молодшим трирічним братом усусідній кімнаті, а я влаштувався за широким дерев’яним столом, розклаволівці й почав малювати ведмедя, якого так побоювався зустріти. Убудинку було тихо, тому я відразу почув сторонні звуки, що доносяться ізсіней. Подумавши, що це повернувся тато, я підняв очі й обімлівНа порозі стояв і дивився на мене вовк! Моє серце перестало битися, яскам’янів від жаху. Вовк направився прямо до мене. Підійшов, устав назадні лабети й уважно подивився на малюнок і олівці, раскатившиеся постолі. Він був так близько, що я чув його подих. Потім звір повернувголову й подивився мені прямо в очі. Ніколи не забуду цього уважного,вивчаючого погляду жовтих очей. У них не було злості, але й цікавості небуло. Він просто дививсяРаптом з моєї затерплої від незручної пози ноги звалився сандаль.Вовк різко відскочив убік і вискалився, оголивши страшні жовті ікла. Іотут я голосно, що було сили, закричав. Із сусідньої кімнати вибігламама. Побачивши вовка, вона схопила рушник, що висить на спинці стільця,і кинулася на вовка. Вовк заричав і у два стрибки виявився у вхіднихдверей. Ще раз оглянувся й вискочив на вулицю. Я заплакав. Від страху,але не за себе, а за мамуМама довго мене утішала й говорила, що вона й злякатися – те невстигла. Після цього випадку ми весь час, що залишився, щільноприкривали важкі скрипливі двері. А ведмідь так і не з’явився