Твір Роздум на тему: Чому книга світило мудрості?

Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народікажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент,бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.

Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завждистоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважноприслухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою.Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринятьневідомі вірші, які ми памятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме зкнижок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, яквиборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки,про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давенписьменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь,зберігаючи це все для нащадків.

А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще невміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння,дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було такожне дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемосьогодні, зявився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світіписати на папері.

Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Великакористь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, цеджерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло,чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, прикнязівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичніджерела — ті самі книжки.

Я не можу уявити свого життя без книги. Найбільше меніподобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. Аленайнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка "ЧарівникСмарагдового міста", яку написав Олександр Волков. Я перечитував їїкілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове.Пізніше я захопився романами Жюля Верна. У моїй уяві виникали екзотичніпейзажі, сповиті імлою. Я бачив себе й бідолахою, викинутим на берегморськими буревіями, і пятнадцятирічним капітаном, що веде свійкорабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів середнезайманої природи на безлюдному острові. А зараз я охоче читаю серйознітвори українських письменників, де розповідається сувора правда пронелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекогоминулого.

Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи незможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою. Свійтвір-роздум я хочу закінчити повними філософської глибини рядкамивідомого українського поета Д. Павличка:



Життя без книги — хата без вікна.

Тюрма глуха і темна, мов труна, К

різь вікна книг свободи світло ллється,

Майбутнього видніє далина.