Будь-ласка, твір: сніжинка- мандрівниця. 7 -8 речень
Він злітає білою зграєю і виблискує на льоту.Він зіркою прохолодною тане на долоні і у роті.Він на сонечку румяний, під місяцем блакитним.Він за комір і в кишені залітає нам з тобою.Сніг часто ставати героєм казок. «Пані Метелиця» братів Гримм,«Снігова королева» Андерсена. У казці «Снігова королева» Андерсенрозповідає про ціле снігове царство, де вірні слуги королеви - сніжинки -супроводжують її в усіх подорожах і стають співучасниками злих чарівнихсправ. Та і сама Снігова королева - це, ймовірно, недобра сніжинка, якаперетворилася на прекрасну жінку. От як описує її Андерсен: « Завікнами пурхали сніжинки. Одна з них, більше, впала на край квітковогоящика і початку рости, рости, поки нарешті не перетворилася на жінку,закутану в щонайтонший білий тюль, витканий, здавалося, з мільйонівснігових зірочок. Вона була така чарівна і ніжна, але з льоду, сліпучоговиблискуючого льоду, та все ж - жива! Очі її сяяли, як дві ясні зірки,але не було в них ні теплоти, ні спокою…»А ось як описує Андерсен її сніжинок - слуг: «Кожна сніжинказдавалася під склом куди більше, ніж насправді, і був схожий нарозкішну квітку або десятикутну зірку. Це було такий красиво! НазустрічГерде мчав цілий полк снігових пластівців, але вони не падали знеба-небо було зовсім ясне, і в нім палахкотіло північне сяйво, - ні,вони бігли по землі прямо на Герду і ставали все більше і більше. Гердазгадала великі красиві пластівці під збільшувальним склом, але ці буликуди більше, страшніше і усі живі. Це були передові дозорні військаСнігової королеви. Одні нагадували собою великих потворних їжаків, інші -стоголових змій, треті - товстих ведмедиків із скуйовдженою шерстю. Алеусі вони однаково виблискували білизною, усі були сніговимипластівцями…»Фарби передають безліч колірних відтінків снігу в різний час дня.Подивіться на ці зимові пейзажі (демонстрація пейзажів). Художник непросто малює сніг - він передає за допомогою фарб своє відношення доснігу, і разом з художником ми милуємося і захоплюємося зимовимипейзажами, переживаємо радість або смуток.Отже, густий засніжений ліс. Велика поляна. Яскраво світить сонце.Коштують покриті снігом ялини, берези. На пухнастих гілках, на самійполяні - кругом лежить той, що переливається, схожий на розсипані скарбималеньких гномів, сніг. Так і хочеться поторкати його руками! Навкругитиша. Трохи потріскує під ногами сніжок. Але ось ніжно задзвенілизамерзлі березові гілочки. Гойднулася волохата ялинова лапа. Вітер, щопромайнув над лісом, зірвав з дерев і закрутив одну, іншу, третюсніжинку. У одно мить почалася справжня заметіль. Вона завертіласніжинки в пустотливому хороводі. І ось вже не видно ліси. Є тількипрекрасні, сяючі під місячним світлом, нескінченно снігові пластівці, щорухаються у вальсі. Проте і сніжинки, і вітер скоро втомилися. Ніжнісніги опустилися вниз, на гілки ялин, на поляну. Усе завмерло. Кінчивсябезтурботний радісний танець. У лісі знову тихо і спокійно.Він злітає білою зграєю і виблискує на льоту.Він зіркою прохолодною тане на долоні і у роті.Він на сонечку румяний, під місяцем блакитним.Він за комір і в кишені залітає нам з тобою.Дивися: вона крутиться пірїнки легшеСама перед нею розступиться мла!Без першої сніжинки, без першої сніжинкиЗима ніколи б настати не могла!Вони крихкі і музичніКоли на них не наступиСкриплять то ніжно, то сумноЯк деркач в нічному степуЗасипавши стежинки і стежиниСтираючи свіжі слідиНа землю тихі сніжинкиЛягають блискітками слюди.
