Розповідь про сніжинки

Високо-високо в небі жила собі маленька біла Сніжинка. Зиму вона називала Матінкою, а Мороз тріскучий - Батечком.
Більше за все на світі полюбляла ця Сніжинка дивитися вечорами вниз на землю:
- Ах! Якби я була великим і пухнастим Снігом, то вкрила б собою і дерева, і дома
і доріжки в парку, і взагалі все-все навкруги. Уранці прокинулися б дітлахи, зраділи і 
цілий день грали в сніжки, будували фортеці, каталися на лижах і санчатах. Вони б весело сміялися і
усі були б щасливі, адже діти так люблять Сніг. Але я така маленька і непомітна, мені ніколи
не зробити чогось великого і приємного для дітей.
Так горювала малеча кожного вечора, дивлячись з вікна прекрасного крижаного замку.
Але якось одного разу подув дуже сильний північний вітер, Сніжинка не втрималася і впала прямо на землю. Як же вона здивувалася, коли побачила, що поряд з нею, щільно стоять один до одного і міцно тримаються за руки такі ж маленькі снежиночки, як вона сама!
- Так от воно що!!! Я з висоти думала, що Сніг - це один величезні пухнастий килим, а виявилось, що це просто мільярди моїх подружок міцно тримаються за руки!
- Давай руку! - сказали вони їй. І Сніжинка з гордістю вступила у їхні ряди.
Ось так здійснилася мрія однієї маленької Сніжинки - вона стала частиною великого пухнастого Снігу і подарувала дітям новорічну радість.