Казка про шипшину!!!!!!!
Посадила якось в саду матінка Покрова кущ троянди та кущ шипшини. Росли вони, зростали, сестричками-подружками були.Та якось розгнівалася троянда на шипшину, звинуватила її в тому, щота сонце затуляє. Шипшина поглянула довкола і побачила, що її тіньсправді падає на троянду.— Знаєш що, сестро, — каже до троянди, — ходімо до матінки Покрови.Розповімо їй про нашу біду і попросимо, щоб вона нас розсадила. богинянаша добра, вона нам допоможе. Мені соромно спричиняти тобі біду.І став рід розових перед зеленими очима богині рослинності. Мовила невелика троянда:— Паніматко наша! Я прийшла просити тебе, щоб пересадила ти нас зшипшиною, бо вона мені затуляє сонце. Поглянь на мене, яка я немічна.І замовкла, безсило звісивши додолу свою голівку-квітку, єдину на весь кущ.Та Покрова мовчала, не поспішала. Вона пригладила ялинові коси, поправила на собі вербовий одяг, подивилася на шипшину і мовила:— А ти що скажеш?— Добре мені з моєю сестрою рости. Та я гадала, що своїм дужим тіломзатуляю сестру від холодного північного вітру і зовсім забула, що і відсонця її затуляю. Розсади нас, а я неподалік буду рости та милуватися їївродою, коли своєї не маю.— Гарно говориш, дочко, розумно і без зла. Покрию тобою місця білядороги. Хто йтиме — тебе зустріне. Вроди своєї не маєш, кажеш?І Покрова знову задумалася.— Прикрашу тебе я червоними ягодами. Ти будеш не тільки красивою, а йкорисною. А колючки хай залишаються з тобою. Краса не має бути м’якою.Поклонилися богині квіти і пішли. Троянда повернулася у сад і до ниніє прикрасою у кожному саду. А шипшина поселилася на узліссі, в ярах тапопідтинню. Часто можна почути, як крізь тин шепочуться троянда ішипшина. То вони діляться своїми дівочими секретами. А Покрова тількипосміхається, радіючи, що виховала своїх дочок незрадливими та чуйними.
